Ставлення до героїв — ставлення до себе

Вже навіть не цікаво ані слухати, ані говорити про те, що досі точаться суперечки сприводу Бандери і його ролі в історії сучасної Української держави. Рейтинг “Великі Українці”, проведений цього року показав, що Українська Нація, попри все, шанує свого героя. Навіть не беручи до уваги вузловаті махлювання з результатами того рейтинга.

Коли відзначаємо День народження Степана Бандери, одного з видатних лідерів Української Нації, перед нами стоїть дві мети:

1. Нагадати про нього, про його вибір шляху.
2. Вшанувати його пам’ять зміцненням своєї позиції. Своїми відповідями і рішеннями.

Щодо першої, то, гадаю, сказано вже багато. Кожен з нас може докладніше розглянути життя видатного українського організатора Степана Бандери, як і те, чому він сьогодні вважається символом боротьби Української Нації. Боротьби, яка триває.

Наш обов’язок перед загиблими за Українську землю не лише в тому, щоб згадувати про них, але й у тому, щоб продовжувати їхню славу власними вчинками. І зокрема сприймати себе, їхніми представниками у сучасності. Щоб мати змогу без лукавства ствердити “вони — це ми”.

Із цеї точки зору зараз точаться суперечки на рівні: “вони (діди) такі різні: одні хороші, інші погані”. Через це і відбувається оця нескінчена досі балаканина, штибу “ми (сучасні) теж різні: одні хороші, інші погані”. Так розділено своїх!

Українське суспільство роздирає зараз не “конфліктна постать Бандери”, а ставлення до самих себе!

УПА протистояло совєтському союзу. І це вже накладає “тавро” на бійців УПА та діячів Організації Українських Націоналістів і на Бандеру, як на лідера цеї організації. Московія нам підкине інформацію, які вони були “погані”, що робили і “ах як їх хочуть обілити”. З Польщі донесеться про “волинську різанину” - “ах які були зарізяки-нелюди”.

А тут цьому закордонному потокові ще й вклоняться! Поспішать підтакувати і... вибачатися...

Цікаво, що тут жаліють поляків, яких заселяли на Волині, викидуючи українців з хат. А українців, які повернули ці хати українцям тут називають “зарізяками”, звісно, на догоду Польщі. Вже навіть не кажучи про те, що як у Москві вирішили, що УПА це бандити, бо українці боролися проти московської сваволі на цій землі, то тут і точаться суперечки: “ах, як можуть вони бути хорошими, коли з самої москви їх бандитами називають?”

Гадаю, Бандера був би шокований тим, що українці, за державу для яких він боровся, зараз, маючи цю державу, приймають на себе будь-яке тавро, хоч би яке огидне воно було. І вибачаються за будь-що! Кланяються на всі боки, як юродиві!

Суперечки довкола ОУН і УПА (та і взагалі будь-якої української національної власної ініціативи) виглядають приблизно так: один звинувачує українців, другий виправдовує. Себто один “нападає”, а другий “намагається відбити атаки”. Це безперспективна і не конструктивна схема. Так чи інакше виправдовування — це форма вибачення.

Не за те боролися українці споконвіку, щоб їхні нащадки на своїй землі вибачалися за всякі нісенітниці і вигадки (хоч склепані на коліні, а хоч би й серйозно пророблені у впливових кабінетах)!

Головне, на що роблять ставку опоненти при заплямовуванні величі Української Нації це свідомість сучасної людини. Людини, яка живе в мирний час. Живе у власній державі, яка хоч би й як, а захищає її і дає певні гарантії. Сучасного обивателя, який сидить вдома на дивані у теплій квартирі і більшої відваги не знає, як уступити місце у транспорті вагітній жінці (та й те не завжди)? Він не знає, що таке гніт. Точніше знає, але підсвідомо вважає це справедливою відплатою собі за “злочини” його попередників. Звідси оці всі “в нас усе може бути лише погано, а якщо ні, то тільки якщо ще гірше”. Звідси оця самоненависть і самострах. Коли значні винаходи і здобутки українців і України радше осміються, ніж стануть приводом до гордості.

Головне, на чому необхідно акцентувати нам українцям, а тим паче українським націоналістам, у таких суперечках — це принцип “українець за українця”. Теза “або ми робимо свою Українську державу сильною, або ми тут продовжуємо теревенити і товкти воду в ступі”.

Суперечка “герої чи бандити”, “добро чи зло”, “слава чи ганьба” про Бандеру, про ОУН, про УПА та про інші україноцентричні постаті і рухи це не просто язикоплескання. Це вибір між тим, що ми робимо! І вибір цей між сильною Українською Державою, яка захищатиме своїх громадян і втілюватиме всі прагнення Української Нації, з одного боку і вічно слабкою формацією з якої в світі не тягнуть жили лише ліниві, вічно в усьому винним утворенням — з іншого.

Свого часу Бандера і безліч його сучасників зробили свій вибір на користь першого... Тепер наш час. І час нашого вибору! У когось є сумніви, яким він має бути?