Пригоди українського Рембо

Маніпуляції свідомістю — справа не лише огидна, але іноді бува, що й смішна. Чого лиш варті теревені довкола дублювання кінофільмів.

І справа не в тому, що хвиля “обурення” прокинулася після майже 9-тиріччя вступу в дію відповідного закону. Це навіть не дуже смішно, адже для обурення головне не вчасність, а розкрученість. Смішно те, наскільки масово підхоплюють це наші трударі інформаційного фронту.

От якщо дивитися і щиросердно вірити в говорене з екранів телевізорів чи зі шпальт газет, істинно проймаєшся: “Як так можна! Кінотеатри бідують. Ну не хочуть люди в Україні дивитися фільми українською. Геть дублювання!” Хоч бери і завтра ж на барикади, поруч із кінопрокатниками! Махати руками і хлюпати слиною, час від часу розриваючи афіші на камеру, щоб усі боялись.

Але коли в тебе починають трястися руки і очі наливаються кров'ю, одразу виникає думка: значить, матеріал задумувався таким, щоб викликати саме ці симптоми. Моя ж на то порада — не поспішати гнобити свої нервові клітини.

“Закон суворий, але це — закон”. Кінопрокатники обурюються з того, що в законі мовиться, буцім, іноземний фільм, дубльований російською (власне, будь-якою не українською) мовою, а тоді просубтитрований українською — не годиться для прокату. Іншими словами, субтитри використовуємо, коли фільм дивимось мовою оригіналу.
Коли ж дивимось дубльований, то дублювати можуть і в нас. То хай наші й дублюють.

А вереску! Причому ніхто чомусь не каже, що якщо фільми дублювати українською, то це ж створення робочих місць. Це ж заробіток для українських акторів і перекладачів. Взагалі, це гроші в Україні. Себто у нас! Коли ж ми говоримо про дублювання іншомовне, то це ми говоримо про гроші для закордонних акторів, для закордонних перекладачів. Тобто гроші за кордон. Гроші ВІД України, ВІД нас!

З цього приводу смішними і лицемірними мені видаються переживання за бідуючих громадян України, про те, що в нас вічно “не вистачає фінансів”... Як же ж їх буде вистачати, коли ми готові афіші рвати, аби лиш не зменшився грошовий потік з України у всі світи? А наші актори тим часом нехай оббивають пороги закордонних кіностудій, аби підзаробити. Мо' їх туди врешті й заберуть... За наші ж гроші.

А тим часом кінопрокатники, які ну не хочуть дублювати українською, для підбурення простого люду спеціально затримують прем'єри. Ніби в цьому Конституційний суд винен, магнітні бурі на Марсі і взагалі “соціально-політична ситуація”.

Але й це ще не всі яруси проблеми!

Цікавою мені видалася одна донецька стаття про цю ситуацію. Буцім, люди, щойно дізнаються, що фільм українською, — не купують квитки і йдуть собі. Проблема тут мені ввижається не в тому, що українське дублювання погане... Багато я бачив фільмів з українським дублюванням... Враження: або просто захоплююче і суперово, або ж нормально і цілком прийнятно. Тому не думаю, що у тих фільмів дублювання було ну аж таке кепське, що хоч з хати біжи. Швидше проблема в іншому. У Донецьку, як і в Луганську, найбільше тиражується думка "українське — значить погане".

Керманичі тамтешні у голови жителям нагидили, а тепер їхнє гидження набуло цілком матеріальних форм. Через інформаційну політику, яку ведуть тамтешні (і тутешні) керівники, їхні ж кінотеатри і зазнали величезних матеріальних втрат! І тепер перекладають із хворої голови на здорову, буцім, держава їм винна, що закони “нєправільниє” видає...

Не скажуть же вони: "Вот, рєбята, ми вас пріучалі, шо укрАінскоє — значит плахоє, а нада било гаваріть, що українське, значить НАШЕ!"

З такої точки зору цю проблему можна сприймати як такий собі тест на те, чим займаються керманичі в області. І от, в яких областях найбільше піни навколо цеї проблеми — значить, там вчать поганому. Значить, там людей нацьковують проти власної землі, щоб потім використовувати їх у своїх дешевих цілях, гугнявлячи при цьому про “дімакратію”. А там, де все нормально, значить, там людей менше нервують і накручують. Значить, там людям живеться спокійніше.

Зірвидах