Євроінтергація без інтеграції?

Суспільство знаходиться у стані невизначеності у питаннях Євроатлантичної інтеграції. Точніше — в неусвідомленні.

Різні політичні сили та їх лідери, кандидати у президенти, громадські діячі по різному викладаюь своє ставлення суспільсту про необхідність та можливість приєднання України до євроатлантичної системи.

Євроатлантична інтеграція передбачає членство України у двох альянсах: політико-економічному ЄС та військово-політичному НАТО. Чим відрізняються ці організації. Очевидно, що всім. ЄС спеціалізується та існує для поглиблення економічної та політичної співпраці країн єврорегіону. НАТО — оборонний блок, його призначенням є забезпечення військового спокою у регіоні, підтримка мирних договорів, політична підтримка у міжнародних конфліктах. НАТО по суті доповнює діяльність невібувшоїся (перепрошую за суб'єктив) ООН.

Спільне між двома організаціями європейського товариства є одне: однаковий склад. Тобто майже всі країни Європи є членами обох організацій. Тут виникає тоді логічне питання, яке мене завжди ставило глухий кут: чому перспектива членства у ЄС сприймається більшістю українців, за винятком соціалістів, орієнтованих на слов'янський союз екс-радянських держав, а в НАТО повністю відкидається прихильниками навіть протилежних політичних течій?

Я вже вище писав, що ЄС та НАТО, так би мовити, дві європейські множини, які перетинаються, і на їх претині знаходяться країни-члени. Відрізняються вони лиш елементами-функціями. Лише членство у обох організаціях дає право називатися євроінтегрованими, тобто виведеними на сучасний рівень розвитку європейської цивілізації.

Відповідь тут проста: суспільство поставлене у ситуація подвійності стандартів, коли одна й та сама співпраця, проявлена у різних площинах: одна в економічному, інша — у військовому.

Політики різних забарвлень всіляко користуються цим фактом у своїх переділах впливу в Україні. Я можу навести лише Віктора Ющенка, як приклад, який послідовно говорить на наполягає на повній інтеграції України в Європу, не уникаючи неприємних аспектів, які здатні зруйнувати його і без того мізерну підтримку.

Так в чому справа, товариство, любе моє панство? Як довго наш соціум зможе виживати подвійними мріями? Ми ще довго збираємося мріяти про заможне життя у ЄС, в тойже час зневажачи НАТО, як запоруку нашої безпеки?

Як на мене, схвалення діяльності ЄС та підкреслення користі для України бути членом цієї організації і одночасне засудження та небажання бути в НАТО протирічать одна одній. Не треба забувати, що і та, і та організація об'єднує одні країни. Тому неприпустимо схвально відгукуватися про ЄС і засуджувати НАТО та пронатівську орієнтацію деяких українських політиків.

Я просто переконаний, що якщо ви прочитає цей мій маленький опис, згадаєте про участь, окрім європейських країни в НАТО, ще й США і будете переконувати, що Америка є загрозую для України, а перебування з нею в одному союзі зрадою слов'янства чи власних інтересів. Я вам даю таку відповідь: низько весь час згадувати про вплив Америки на НАТО і забувати її роль в економічному житті Євросоюза. За час існування цих двох організацій, жодна країна-учасниця не понесла стратегічних збитків у територіальних, військових чи економічних планах. Говорячи про економічний їх стан, я маю на увазі процеси, які проходили поза рамками кризи.

Я пропоную вам ознайомитися ближче із діяльністю НАТО, проаналізувати користь та збитки від співпраці із неї України та зробити висновок: чи дійсно ми не хочемо в НАТО, а чи просто виконуємо політичну волю своїх "лідерів".