Кращі серед НАС
Коротко історію розвитку окремої людини, міста, країни, чи й суспільства вцілому, можна описати чотирма словами: Раб — Воїн — Філософ — Мудрець. Проте, так виглядає ідеалізований розвиток. Насправді ж люди часто не встигають дожити до останнього слова у цій мозаїці, а дехто – навіть, як не сумно це казати, і до другого, так і помираючи рабом суспільних стереотипів, не своїх думок, поглядів, ідей, які їм нав'язують, власних страхів, і, навіть, звичок.
Держави і суспільства часто стають перед такими випробуваннями, які не можуть витримати, і тоді все, що вже було збудовано до цього — руйнується... Тоді найскладніше — знову піднятися з попелу. З Україною таке ставалося не раз і не двічі. Проте, звідкись бралися сили знову і знову розбивати кайдани, в які нас намагалися закувати різноманітні зайди. Навіть короткий перелік спонукає замислитись: Галицько-Волинська держава після падіння Київської Русі; 1648-1657 — часи визвольної війни Богдана Хмельницького; 1917рік — Центральна Рада; нарешті 1991 рік — довгождана Незалежність; 2004 рік... І хоча на рахунок того, чи варто було ставити у цей ряд останню дату зі мною може багато хто посперечатися (а я з ними), але то інша справа. А тут мова про те, що у певний момент часу звичайні люди, яких мільйони, відчули віру в те, що все-таки існує інше, краще життя, і в те, що саме ВОНИ, звичайні люди здатні змінювати світ.
Ще у Біблії згадувалося про золотого ідола, якого євреї, по дорозі в землю обітовану, створили, а потім стали йому поклонятися. Пройшли віки, а світогляд не змінився. Тільки на зміну золотим ідолам і кам'яним бабам прийшли політики, бізнесмени і тому подібні “сильні світу цього”. Ми, і до речі сказати, цілком безпідставно, у своїх думках зробили їх набагато кращими, мудрішими і відповідальнішими за нас, і, навіть, наділили правом вирішувати за нас, як НАМ жити, яким шляхом іти, і кого, зрештою, любити. Проте, майже всі зовсім, забули, що всі “сильні” росли серед нас, були чиїмись сусідам, отримували освіту серед “простих” людей, учились жити у такому ж суспільстві, як і всі ми...
Створюючи собі таких ідолів, і, наділяючи їх правом думати за нас, як ми будемо (хочемо) жити, у якій країні, і в якому суспільстві, ми кажемо, що “не ліземо в політику” — “хай вони самі там розбираються”. А “не лізучи в політику”, відділяючи себе від того суспільства, частиною якого ми є (“моя хата скраю...”), і думаючи лише, грубо кажучи, про власний шлунок, виховуємо серед нас майбутніх політиків, фінансистів, бізнесменів, які будуть сповідувати ту ж філософію хати, яка скраю, і поведуть нас і наших нащадків у щасливе майбутнє розмірами метр на два і з дерев'яною кришкою (яка, до того, ще не всім і дістанеться).
Пусті слова? А згадайте випадок, коли востаннє ви розминулися з можливістю “потягнути” з роботи якусь гайку чи ручку, яка до того ж, могла бути не зовсім вам і потрібна... Мабуть буде зайвим питати, КОГО ж може виховати суспільство яке крадіжку сприймає як норму? І куди може прийти система з уживленим механізмом саморозтягування, саморозкрадання?
Тож пропоную перестати бути рабами і поклонятися першому-ліпшому “божеству”, ховаючи за пазухою крадений огризок, і хоч трохи повірити у себе, що якраз ВИ є тими, хто складає державу, суспільство, і, з рештою, людство, і тими, хто здатний творити навколо себе кращий світ. Не варто чекати лицаря на білому коні, який приїде, повбиває всіх драконів і відновить справедливість, бо вони існують лише там, де є сміливі і відважні люди. Варто прямо зараз братися за роботу, бо її ой як багато назбиралося...
КосмонавТ
- Версія для друку
- Додати коментар
- 779 переглядів
-
Авжеж і роботу цю кожному
Авжеж і роботу цю кожному слід починати з себе.
Дуже тенденційно! Я, на
Дуже тенденційно! Я, на превеликий жаль, бачу це у багатьох таких і подібних матеріалах. Ну чому РАБ-ВОЇН(дуже популярно: КШАТРІЙ!!!),,,,??? А чому не ДИТИНА-БУНТІВНИХ-ТВОРЕЦЬ-МИСЛИТЕЛЬ? (придумай і доведи свою класифікацію!!!)
Ти ким себе вважаєш - ще рабом чи вже філософом?
Чи ти давно воюєш, воїн? Скільки тобі рочків? Який у тебе стаж бойових дій?
"Мудрість, це розум, вихований совістю" - ти, або він, або я - мудрець?
Штампи - ось наше прокляття!
З чим я погоджуюся, так з тим, що "... хати зкраю вже давно переповнені".
Я щиро повірив у помаранчову ідею. Ми (я, моя сім'я, мої нечисленні колеги по помаранчовому табору зразку 2004 р.) повірили у себе, у нас, у них, у нього... Ми взялися за роботу, ми вбивали по мірі своїх сил біло-голубих драконів. І що? Нас зрадили! Чи знаєш ти людей по області, які плакали від безсилля і зневіри у лютому 2005, ВЖЕ У ЛЮТОМУ 2005? Я знаю. Чи плюввали тобі у спину твої однокласники і друзі, чи зачіпали твоїх дітей у школі і на вулиці невеликого містечка? У мене все це було!
Що далі? Нам знову хочуть всунути в руки картонного меча завдовжки 5 см. і пропонують іти на (не скажу кулемети, досить патетично) припустимо на бейсбольні біти? Ти розумієш, як це?
Ні, братку, не так! Тепер я хочу нагострити зуби, озброїтись, оточити себе когортою вірних, провірених людей і створити кругову оборону. І лише тоді з тих острівків може сформуватися УКРАЇНСЬКА ЗЕМЛЯ.
Я НІКОМУ НЕ ВІРЮ!
З повагою, ДідОК.
Я би не казав, що нас
Я би не казав, що нас зрадили... Нас приспали і вкрали наші здобутки. Розслабилися ми. Думали, що як перемогли (аж на 1-3%), то вже можна спати спокійно...
Але то інша історія. Занепадати духом ніколи не час.
Друг Космонавт говорив про те, що ми маємо самовдосконалюватися і не сподіватися на царів-панів. Кращі серед нас. Така й назва.
Формуємо себе, вливаємося/формуємо когорту вірних, впливаємо і змінюємо на краще своє оточення, свою Державу. Це є наші низові (так би мовити) задачі. От тоді вибір лідера буде вибором з кращіх. Тоді ми його не пропустимо.
Озиратися і підраховувати, що "хтось робить менше ніж, я" - остання справа, як на мене.
А слова, якими автор скористався - це лише деталі. Хто з нас тут присутніх - професійний публіцист-журналіст? Фехтувальник словом так би мовити? Та маємо робити, відточувати свої вміння.
Не піддавайтеся смутку, виконуючи обов’язок... © Гайдамаки
Про оточення ми вже з тобою
Про оточення ми вже з тобою говорили. І тут я згодний з тим, що треба міняти оточення. "Низові" задачі є найважчими, це, на мою думку - головне. Теотеризувати може кожна письменна людина. А як, коли і що робити - технологічно, оце - питання!
Формування єдиного всенародного руху із окремих струмочків - ось роль ЛІДЕРА, того хто (див. назву матеріалу). Відповідність нашім очікуванням (очикуванням тих, хто у некрайніх хатах) - ось місце ЛІДЕРА. Сталість і прямолінійність шляху - от головна його чеснота. Відповідальність перед нами (тими хто його підтримав) - ось його прокляття.
Кількість тих, хто іде за ЛІДЕРОМ має толеруватися із якістю того, обраного (у сенсі - чим більше їх , тим краще він!). Сучасні лідери української правиці "не тягнуть" на лідерів всеукраїнського масштабу. Чому? З багатьох причин, в тому числі і по кількості-якості.
Про фехтування словесною зброєю: згоден, ми (так мені видається) однієї крові, одного БАТЬКА діти, тож не слід нам звалюватися у словоблудіє. Якщо кого образив, то простіть, браття. Та воно так намуляло, так наболіло із 2005 р., що іноді й своїм достається гірше ніж ворогам.
Та все ж, зрадили нас, Сашко! "Наші" і зрадили. Аби "наші" не продалися за крісла-заводи-бабки-посади, "їхні" б не приспали і не вкрали б нащої перемоги. А перемога була реальна. Не у відсотках, а у головах перемога та була. "Блакитні" так боялися, так трусилися у січні-травні 2005, що аж-аж-аж! А потім, після заяви Ющенка, що він "...усім вибачає" - підняло голову, полізло, гадло, у НУ, БЮТ, СОБОР і т.і.
З повагою, ДідОК.
Які "наші" нас зрадили? Не
Які "наші" нас зрадили? Не знаю. Знаю, що на Ющі "зайцем" в’їхало туди купа наволочі. Там "наших" не було. Ющ там - єдиний кого ми підтримували. Ну, моооже ми Юльці довіряли. А решта? Які наші на місцевому рівні нас "зраджували"? Чи були ті "наші"? Були "зайці". Ми просто подумали, що вони вже ніц не вплинуть ні на що.
Не піддавайтеся смутку, виконуючи обов’язок... © Гайдамаки
Ну, і ще трохи про зраду чи
Ну, і ще трохи про зраду чи не зраду.
А кого ж ми поставили до влади (навіть, не важливо, помаранчеві, біло-блакитні - як виявилося не так уже сильно вони іноді і відрізняються між собою)? Це ж колишні партійні працівники. У мене є великі сумніви, що їх психологія кардинально змінилася зі спаленням партбілетів... А психологія була яка: по-троху крали, вели якісь махінації по мірі можливості, по можливості і на посади "своїх" садили. Багато такого було робити не можна, бо "згори" "по шапці надають". І думати самостійно як політикам, як людям, яким дійсно небайдужі до долі власної держави, власного народу - теж взагалі-то заборонялося...
От почерк і лишився ще з тих часів. Тільки от "по шапці" бити стало нікому, а думати, не тільки про власну вигоду ще далеко не всі навчилися. Так що гримлять залишки іржавих радянських кайднів по всій Україні :(
От, і виявляється, що нами керують раби. На них ще кайдани побрязкують, вони ще по штампах живуть. І не зраджували вони (раби по-справжньому зраджувати не вміють). Більшість просто не зрозуміла, що ж то таки було у 2004. Підлаштовувались під ситуацію, і зараз так роблять. А ті хто вище - як не вміли про народ власний думати - так і не вміють.
Нарешті добрався до інтернету
Нарешті добрався до інтернету :)
Так як питань багато - тоді по пунктам:
"Дуже тенденційно! Я, на превеликий жаль..."
Чесно кажучи, у першій редакції було:
"РАБ-ПОВСТАНЕЦЬ(БУНТІВНИК)-ФІЛОСОФ-МУДРЕЦЬ"
Потім чомусь поправив і не помітив. Поправлю :)
Чому раб а не дитина? А дитина не має страху. Вона скоріше філософ, вона - піззнає світ. По-своєму, наївно, вла пізнає. Але суспільство (починаючи з батьків і закінчуючи "дорослсим життям") "виховує" таку дитину на принципі певних правил (штампів, якщо хочеш) і страху покарання при їх порушенні. Це свого роду кайдани, які і роблять з лдини раба.
Ну, далі чому бунтівник - ясно. Дехто не просто не хоче носити ці кайдани. Якщо хочеш - він теж у чомусь воїн, але він що сіє кругом розруху :)
Але коли бунтівник зупиняєтся і бачить, що немає не тільки кайданів, а й ще багато чого, що у цьому сліпому бунті він зруйнував, тут є 2 шляхи. Або знову створити правила, страх перед ними і все поставити так, як було, або йти далі.
Далі. Людина починає пізнавати світ по-іншому. Він ще не творець, він - дослідник, він робить багато помилок і багато чого будує, хоча більшість із того всього рухне, бо він навчається. Він починає думати самостійно. Він - філософ. І в нього ніколи не буде однозначної відповіді на будь-яке питання, бо він шукає. ...І з рештою, помилок стає менше, розум гостріший, серце милосердніше. Він стає мудрішим, і колись стане мудрецем. Тоді він буде творити.
"Ти ким себе вважаєш - ще рабом чи вже філософом?"
Ну, про мій "статус" по цій шкалі повинні судити інші. Кричати, "я філософ! Слухайте мене!", чи "Я знаю, як то робиться! Слухайте сюди!" - це не зовсім те, чого я прагну.
"Чи ти давно воюєш, воїн? Скільки тобі рочків? Який у тебе стаж бойових дій?"
А це все дійсно має значення? Чи від того, чи давно я воюю, скільки мені рочків і який стаж бойових дій залежить розміщення думок у статті? Якщо так - то поясни яким чином.
" "Мудрість, це розум, вихований совістю" - ти, або він, або я - мудрець?"
Я б не погодився. Мудрість, це, скоріше, вміння бачити майбутнє, не заглядуючи туди. Вміння бачити наслідки своїх дій. І творити так, щоб нікого не завалило під руїнами створеного тобою. ...хоча, сказати у повній мірі, що це таке я поки не в силах :)
"Штампи - ось наше прокляття! "
Про це і стаття :)
"Я щиро повірив у помаранчову ідею..."
А чого ж зараз не віриш? 2004 - це був тільки початок. Ми зруйнували старе, але збудувати нове - не так і легко, як здається. Білоблакитні - взагалі-то теж народ України. Може не такий, як нам подобається, може з дуже понівечиним розумом, переконаннями, які заведуть їх у глухий кут, але вони теж українці, і ти збираєшся проти них точити зуби? Знову? Згадай скільки разів за нашу історію таке вже бувало, коли українець піднімав меча чи шаблю чи гвинтівку на українця. До чого це приводило? Кров земляків на руках ще нікого не робила благородним...
І все-таки, з 2004 року ми таки дечому навчилися. Ми навчилися говорити. Наступне, що нам доведеться зробити, якщо хочемо стати єдиним народом - навчитися слухати одне одного. А потім - і поважати погляди ближнього, навіть, якщо ти з ним і не згодний. Проблеми будуть. Їх ще буде дуже багато, але вбиваючи білоголубих (чи помаранчевих - вони теж таке казатимуть) драконів їх не вирішити. Проблеми стинуть тільки глибшими. Треба вчитися жити разом, говорити і слухати одне одного, дискутувати, сперечатися, сумніватися, може у чомусь поступатися... Бо у кожної людини власний світогляд, і перекроїти його під свої переконання - не проста, та і не потрібна задача. Тільки тоді ми зрозуміємо, що не така уже й сильна між нами різниця, і що спільного таки набагато більше, ніж різного. Оце і стане початком нового життя. УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ. Тільки от на це требе час. Багато часу. Може і все життя. Та й навчитись слухати самому, і навчити ближнього теж слухати, а не просто кричати гасла - набагато важче (та й не так героїчно, дивлячись із боку), ніж вимахувати шаблею і кричати "Помремо за Україну", зате плоди того будуть варті того.
Ми всі у 2004 були цими бунтівниками, які порвали рабські пута, та й зараз ще бунтуємо. Але все-таки, уже починаємо ставати філософами. Починаємо шукати себе.
І не треба вірити. Перевіряй :)
З повагою КосмонавТ
Повстанця (Бунтівника) на
Повстанця (Бунтівника) на Воїна то вже я поміняв. Бо воїн - поняття ширше за повстанця. Повстанець-Бунтівник - прагне змінити лад. Воїн - здобуває і тримає лад. Інакше Воїну, який тримає порядок, не було би місця у цій класифікації.
Повстанець-Бунтівник - як на мене входить у категорію Воїн, а Воїн не уміщається весь у "Повстанця".
Не піддавайтеся смутку, виконуючи обов’язок... © Гайдамаки
А. Точно. Ти міняв :) В
А. Точно. Ти міняв :)
В принципі погоджуюся з однією поправкою. Все-таки діяння бунтівника направлені більше на руйнування старого, ніж на зміну. Як і що міняти він ще не знає.
Перш за все, хочу
Перш за все, хочу підкреслити, що за різкість і "словесне фехтування" я вже вибачався. Та все ж:
- Ну, про мій "статус" по цій шкалі повинні судити інші. Кричати, "я філософ! Слухайте мене!", чи "Я знаю, як то робиться! Слухайте сюди!" - це не зовсім те, чого я прагну.
Поки не знаєш хто ти, поки стидаєшся або вагаєшся... мабуть не час тоді підіймати такі серйозні філософські питання. Всяка рація виголошується для того, щоб її почули, оцінили... Хіба не так? Не встановивши свого положення важко вибудувати відносно нього якусь систему координат (вибач за аналогію; я - геодезист
).
- А це все дійсно має значення? Чи від того, чи давно я воюю, скільки мені рочків і який стаж бойових дій залежить розміщення думок у статті? Якщо так - то поясни яким чином.
Спробую. В народі кажуть: "Не питай у старого, питай у бувалого". Молодий вік автора (15-25) може накласти на статтю максималізм, надмірну різкість у висновках, пропозиція, питаннях і т.і. Хіба ні?
Стаж "бойових дій" це і є та "бувальщина", про яку говориться у прислів'ї. Я тут по сайтах походив, почитав думки національно свідомої (без іронії!) молоді... Я політикою активно займаюся з 95 року. Приймав участь майже у всіх виборах, дрейфував від "ПРП" Пинзеника, до "НУНСу" і "ПОРИ". Та так "махати шаблюкою" як дехто із тих авторів не навчився. Звичайно, може це й мінус
Доречі, я із Сашком (Зірвидахом) саме у ПОРИстів познайомився. Знаєш шо мене привабило у ньому: віра у свою правоту + неагресивність (хоч як він ті "толерації" ганьбить...
)
- Я б не погодився. Мудрість, це, скоріше, вміння бачити майбутнє, не заглядуючи туди. Вміння бачити наслідки своїх дій. І творити так, щоб нікого не завалило під руїнами створеного тобою. ...хоча, сказати у повній мірі, що це таке я поки не в силах :)
Те прощо ти пишеш називається не "мудрість", а "ІНТУЇЦІЯ" - здатність передбачувати. Доречі, те що я писав про мудрість цитата чи то Ларош-Фуко, чи то Делакруа (я пагано прізвища запам'ятовую). Мудрість це не просто розум, мудрість, це зрілий (вже вихований у добрі) розум! Гітлер, дійсно неординарна людина, деякі його думки по сі пори актуальні, "Майн камф" (якщо откинути пропаганду) повинен прочитати всякий, хто хоче займатися політикою... Але хто зможе назвати Гітлера МУДРИМ? Звичайно, без інтуїції мудрості не буває, без розуму мудрості не буває, але й без добра, совісті, віри мудрості теж не буде.
- А чого ж зараз не віриш? 2004 - це був тільки початок.
Початок був у серпні 91. Віриш, ми, молоді (20-25) хлопці ходили до воєнкомату, просили видати зброю захищатися від московського ГКЧП. Нас погнали тоді... Ми у 2004 теж ходили, робили, раділи, співали... Озирнися. Вірно підмітили - нічого не змінилося. Щодо драконів, то була метафора, ми не давали фальсифікувати вибори. Ні своїм, ні біло-блакитним. Все на чесність! У 2005 я теж закликав до порозуміння, ти все вірно говориш про це... Та нажаль у нас чесність, порядність, совість, прощення вважають СЛАБКІСТЮ. Хіба ні?
- Ми всі у 2004 були цими бунтівниками, які порвали рабські пута, та й зараз ще бунтуємо.
Отож-бо, що бунтуєте, рвете. І я, старий дурень, за вами тягнуся...
Ні, хлопці, я думаю не так треба. Всі говорять про українського ПІНОЧЕТА (от би поміркувати гуртом над цією ідейкою, Сашко, чув?). А я більше схиляюся до нового БАТЬКА МАХНА. Оце, мабуть, справді наше. Така, суто УКРАЇНСЬКА, тактика (доречі, в основі творення війська - всеукраїнське гасло: МОЯ ХАТА СКРАЮ).
Армія формувалася переважно із місцевих, які більше як 50-60 верст від своїх курінів не відходили. Повоювали - і на лежанку. А через 50 верст, під прапорами - та ж армія, але із нових "місцевих". Там були "регулярні частини" - одягалися як запорізькі козаки 16-17 ст.: у жупанах і шароварах, із оселедцями і т. і.
З повагою, ДідОК.