Схід-Захід

На мою думку термін націоналіст зараз дуже засмиканий... Свого часу (за сувка) націоналістами називали просто за писання українською мовою яких-небуть ліричних віршів. І мушу констатувати, що в нас тут на Луганщині в цьому плані прогрес іде повільно.

(Відхилюсь трохи від теми - нажаль, маю таку ваду)

Вся наша така "люба" до болю луганська влада воює з "фашизмом", "нацизмом" і "ксенофобією"... Але українець, який українською мовою спілкується і бере участь у громадському житті - автоматично потрапляє у "фашисти". Отже боротьбою з буцім-то "фашизмом" наші луганські бонзи прикривають боротьбу з українцями. Це вилилося в те, що якщо громадський діяч в розмові, доповідях користується українською - це майже завжди означає, що він "у нашому таборі"... Бо для простоти досягнень українці тут просто змушені поступитися мовою, бо інакше, окрім звичайних труднощів, на які вони йдуть вирішуючи поставлену перед собою задачу, вони ще додають нову - вимушена участь у диспуті "ах ви фашисти" і т. ін., яка робить малоімовірним досягнення поставленої мети і переводить її досягання у тривалий і виснажливий процес. При чому, звернімо увагу - процес цей - не пов’язаний з задачею, заради якої прагне працювати громадський діяч.

Отже по наш бік барикад - ті, хто не хоче поступатися мовою. Власне ті, чия діяльність від того спрямована більше на відстоювання прав на українськість, ніж на будь-що інше. Від того прихильності і масовості українські рухи тут ще не мають. Бо за часи сувка тутеншій люд навчили сприймати поступку своїм національним обличчям, як щось незначне.

(кінець відхилення)

Щодо якості націоналістів... Мабуть так. Адже слід мати на увазі, що на Заході бути українцем - це природньо.  Тамтешні діди воювали в УПА. Тому їм природніше ставати у лави націоналістів (це в них щось штибу наших комуністів) - це давало якісь політичні переваги. Але, як практика показує, що ті націоналісти в них не однорідні. Серед них є і ті, які говорять про "мирне розлучення", так звані "галицькі сепаратисти"... Чи можна їх вважати націоналістами у розумінні Степана Бандери? Гадаю, ні. Ті самі пісуарники, як оті "наші", які в Сіверодонецьку збиралися.

А щодо чи можлива взаємодія. Звичайно, можлива. Через брак коштів, щоправда, ускладнена (бо проїхатися так через усю Україну - дорогого варте). Нам дуже не вистачає проведення спільних заходів не лише десь там у-горах-у-Карпатах. Коли ми приїздимо, наче бідні родичі подихати їхнім повітрям. А й заходів у нас, тут. Бо необхідно, щоб у західняків кордон України у свідомості не смів рухатися на захід від фактичного кордону.

Бо за часи сувка тутеншій люд навчили сприймати поступку своїм національним обличчям, як щось незначне.

А може як щось небезпечне? Такий собі апендикс сприйняття дійсності після таких собі "Биківень" від НКВС? Я стикнулася з тим, що насправді серед населення є ті, хто пішов би за "українськість", просто їх привчили сидіти та мовчати. Тому їм зручніше видаватися аполітичними, щоби не світитися перед завезеним в наш край з Росії або Казахстану людом, яких меншість, та які ще від початку змоскалення нашого регіону диктують та нав"язують свою думку. Адже більшість населення все ж українці, вони просто звикли, що бути такими "не престижно".Згадайте, на початку 70-х у ВУЗах вже "не престижно" було розмовляти українською чи то суржиком - це видавало селюка, що приїхав у Ворошиловград. Тому вони, ця совєцька молодь, вигодована в колгоспі, якомога швидше викорінювала з себе останні згадки про рідну домівку, мову свого дому і звертався до зрусичення, ставав затятим русофілом, щоби позбутися цього тавра "селюка з Задрипанців". Та якщо звернути увагу на етногенез нашої області, то маємо - українців (нащадки сіверян, слов.племені, а потім переселенці з Центральної України, Черкащини, Чернігівщини, ще після розвалу Січі багато хто сюди чкурнув і заснував свої поселення. Ще сюди бігли самі від Австро-Угорщини або ж сюди переселяли тих же лемків за часів розділу земельного майна СРСР та Польщі), далі маємо сербів, хоч вже й асимільованих (Слов"яно-Сербський край не просто так був), мадярів, та росіян. Більший наплив останніх відбувся вже за часів Совєтов - їхали за для роботи на шахтах, на промзоні. Тому більшість їх осіла по містах і містечках (звісно, хто б в село зі свого села поїхав би?) Ось і маємо.

Дійсно, нам не вистачає наших елементарних заходів, звичайних для західних друзів пластів для молоді і спілкування в своєму просторі суто рідною мовою. Блін, якби можна було б хоч один на три області зорганізувати для всих прибічників національного руху, це було б чудово! Донецькі, Луганські та Харківські провели б таборування, можна кілька цікавих ідей розіграти. Та це все фінансування, яке на такі заходи, і бажання самих патріотів.

На Захід приїздиш, виходиш в гори - на одній Чорногряді близько тисяч поховань загинувших з УПА. Проте і в нас були опори, ще й які. Селами вивозили, вирізали, винищували. І тут зачищали українську еліту більш жорстоким способом, це факт. З однієї Хворостянівки Луганської області півсела вивезли за селянське одноосібничество, за потурання національним ідеям. Це зовсім не одиничний випадок. В містах взагалі був гвалт. Тому в нас теж був опір, просто вівся він інакше, тут все ж - вільний степ, а не велетні-гори. По-перше, сховатися менше можливості))). 

Дуже легко бути націоналістом або прихильником УПА на заході. Спробуйте висловити таку крамолу перед нашими східними бабусями, правовірними комуністами, яких тут у нас достобісу, шахтарями, або ж тими студентами.

Всяка людина, що просто говорить у побуті українською, та ще й висловлює праві погляди - у кращому випадку чужинець, а то й просто ворог. Не применшуючи значення і внесок західних побратимів, скажу, що бути націоналістом (будь яким: твердим, інтегральним, радикальним, культурно-просвітницьким і т. п.) на сході - це вже вчинок.

Коли я говорю, що я - український націоналіст, коли вигукую "Слава Україні!" - більшість дивиться на мене, як на ворога, а інші - як на пришелепкуватого. Я не жаліюся, не плачу і не скаржуся. Це - наш хрест, тож, несимо його достойно, браття!

Легко і там, і тут бути рагулем. На західних теренах, звісно, більше розмаху, але і в нас ніхто не заважає зачинятися на "конспіративній хаті" і проводити "науково-теоретичні конференції", "меморіальні читання" та подібні сеанси колективної словесної мастурбації. Тут навіть це кайфовіше: почуваєшся таким собі партизаном у ворожому тилу, що хоч і бздить, та "не плаче і не скаржиться" і несе свій хрест достойно... 

Якщо в західній Україні на націоналістів працює сама історія (героїка УПА і т.д.), то тут треба заробляти авторитет конкретними справами, а не заклинаннями про пам"ять Героїв. Більше того, єдиний шлях добитися визнання націоналістичних Героїв на східних теренах  полягає в тому, щоби їхні ідейні наступники здобули високий авторитет власними справами. Щоби місцеві "східняки" могли сказати собі: "ух ти, ці хлопці дуже чоткі, мабуть, націоналізм - це дійсно правильно".

А отут і починається гаплик.

Бо одне діло пашталакати, який Бандера був класний, і зовсім інше - здобувати авторитет у конкретного населення. Бо населення цінує результат - конкретні вирішені проблеми, а не те, наскільки майстерно ти обгрунтовуєш якусь точку зору на якісь події півстолітньої давності. Базікати - не мішки тягати, але на балачках авторитет не побудуєш. Цей факт дуже болісно визнавати. Бо одна справа - зібратися вдесятьох і засудити злочини московсько-більшовицького режиму, і зовсім друга - добитися від місцевої влади вирішення бодай одного найдрібнішого питання на користь людей. Це важко, це нудно, над цим немає ореолу героїзму.

Але вибору, власне, і нема. Або український націоналізм таки почне цікавитися чимось, окрім вшанувань, молебнів і трипільских глечиків, або полетить на смітник історії.

Друже Багряний, ти маєш рацію. Але, маю пару зауважень (частково не по темі).

На мою думку, використання завуальованої матюкні, хоч і робить візію "народності" і "загальнозрозумілості", щось штибу простої мови простого хлопа. Але... Якщо це припустити на форумі - то цілком може бути, що ми тут усі або ті, хто дай Боже ще приєднуватимуться - не обтяжуватимуть себе добором слів. От хтось матюкнувся - і він на коні по відношенню до того, хто не матюкався... Матюкня дивним чином сприймається, як додатковий аргумент (чи що). Але - ну можна ж без неї. Так би мовити, піндімемо вимоги до себе, щоб підвищити рівень самого нашого спілкування.

Щодо теми - ти правий. Конкретні справи, прокладають дорогу до людей... Це так. Але от вибори на носі. Хто-небудь мені скажіть, вибори відбуватимуться за мажоритаркою, чи партійними списками? Якщо мажоритаркою, то друг Багряний правий на всі 100%. А якщо за парт. списками - то вже ні.

Згадаймо, як Кравченка у нас вибрали, і, взагалі, склад нашої міської чи обл. ради. Написано "Партія регіонів" і вперед. Хто за цею вивіскою, і що вони зробили конкретного для людей? Якщо я не помиляюся багато з них відомий саме тим, що поганого він зробив для людей. І тим не менше.

Тобто, треба не просто робити, а ще і "піарити" назву своєї організації. І ось тут може бути той прикол, що та назва "прославлена" в народі не дасть тобі прихильності. Але то так... Думки в голос. Бо так чи інакше - робити треба... Жеки довбати, досліджувати законодавство, шукаючи в ньому щось, що робитися має, але не робиться, або що робиться, чого не повинно бути. Потім того домагатися. Гуртувати сусідів на щось... Наприклад, на вставлення вікна у під’їзді.

А поки цього не робиться кожен має повне право штрикнути кожному з нас, що ми щось не те.

Та от, наприклад, знаючи друга Дідка зі Слов’яносербська, можу сказати, що це не та людина, до якої було б справедливо говорити "базікати не мішки тягати". Підтвердженням цьому є те, як він попрацював у другому турі виборів. Або організація вишколу...

От хтось матюкнувся - і він на коні по відношенню до того, хто не матюкався...

А чому ти відчуваєш зверхність тих, хто матюкається? Це дуже погано, з цим треба боротися. Відчуття меншовартості через матюки - річ зовсі не корисна!

Тобто, треба не просто робити, а ще і "піарити" назву своєї організації. І ось тут може бути той прикол, що та назва "прославлена" в народі не дасть тобі прихильності.

А тут вже, дружечку, йде мова про видалення гландів через дупу. В даному випадку ти, очевидно, маєш на увазі, що назва націоналістичної організації може відштовхнути місцевих потенційних прихильників. Так [безодня матюків] значить треба взяти іншу назву! Можна ж робити добрі справи робити під шильдою не "Націоналістичне братство пам"яті бойової слави батальйону Нахтігаль", а скажімо "Громадський актив"? Тобто зовсім не обов'язково з порога тицяти всім в очі Бандерою, так? Можна ж говорити про якісь речі - і говорити правильно - але не поминати через слово Героїв, так?

Так, друже! Ти абсолютно правий :-). Називати іменем батальону Нахтігаль гурт мешканців під’їзду, які у жеку домагаються ремонту стояка - дещо моветон :-)

Коротше, треба робити і тим заробляти собі ім’я. А вага того заробленого імені вже або допомагатиме надалі, або навпаки заважатиме. Якщо я вірно зрозумів.

А щодо матюків , гадаю це тема іншої гілки. Тому ось я зробив тему "Всеперемагаюча сила матюкні :-)"

Але навіть обговорення оновлення принципів нашої діяльності, можливо не вписується у тему проблеми "Схід-Захід". На мою думку, читач, який зазирне сюди сподіватиметься на щось таке:

Як налагоджуються зв’язки всередині України між її адміністративними далекими географічно одне від одного одиницями?

Прошу подругу Веледану як автора гілки і взагалі все наше ворохобне товариство виправити мене, якщо я помилився.

Зірвидах, читач,який прийшов на Портал Українців Луганщини, зазираючи сюди, сподівається побачити не тілько відносини між Сходом та Західом.))) Адже він не рядови читач мережі, він український східняк.  Тема, в принципі, й починалася саме з обговорення цих відносин. Але й у назві "Схід-Захід" є елемент протиставлення. І мені, якщо чесно, подобається той напрямок, куди ми зайшли в своєму обговоренні, бо додалося більш такого потрібного зараз конструктивізму. Якщо хочеш, друже Зірвидах, то можу додати... Щось на зразок "Схід-Захід. Осередок патріотизму на Сході. Ми нічим не гірші. Головне - що ми є ". Проте, вважаю, що тема гілочки форуму, як і тема статті - повинна бути короткою і влучною. А роз"яснення по змісту статті міг би дати лід - короткий опис напрямку статті, влучне речення про те, що ми тут обговорюємо. Вибачаюсь дуже, що я від теми так далеко зайшла.

Замальовка із життя, друже Багряний. За часів кучмівської України в деяких штабах деяких націоналістичних оганізацій почали зникати емблемки з назвою організації. Замість того на дверях "офісів" з"являлися такі собі "Братство зацікавлених історією Луг", "Просвітницько-культурний гурток Глечик", був навіть "Сонечко". Заходять, просять документи, з перевіркою. "Що робите тут?" - "В нарди граємо!"- "І все?" - "Ба,ні. Ще в шахи і проводим читання літератури періоду сєрєбряного вєка. Музеї відвідуєм". )))))))))  Ги. Ми дуже винахідливі. 

Головне - що ми є

Оце і є найнебезпечніша ідейно-психологічна отрута для націоналістичного руху. Головне - це результати нашої діяльності - зміни дійсності, спричинені нами.

А коли ми пустимо собі в голову тезу "головне - що ми є", то не встигнемо оком змигнути, як будемо сидіти в імпровізованому схроні, ганяти чаї і вважати себе мало не ідейними нащадками ОУНівських похідних груп. Зсередини дуже круто виглядає: навколо українофоби біснуються, а ми - є! Всєм смєртям назло, угу. Але збоку оце "головне" виглядає просто жалюгідно. Бо це животіння на маргінесі. Це органічне продовження совєцької "кухонної політики", коли увечері за чаєм всі були дисиденти і вороги режиму, а вранці ходили перед режимом навшпиньках. І зовсім не через цих кухонних "борців" розвалився СРСР. Вони просто вилізли потім, як таргани.

Справедливо, друже Багряний. Тому підтримую подругу Веледану у тому, що тему перейменовувати не треба.

Із цього приводу на форумі є підрозділ "Купа ідей". Де можна пропонувати та ініціювати різнопланову діяльність. Будь-яка ідея, варта, щоб там бути розміщеною.