Секс і молитва в Російській імперії

© Якима

На початку місяця в українському прокаті з’явилася стрічка «Тарас Бульба» режисера Володимира Бортка. Наші сусіди-росіяни нібито вже не претендують на київських князів (це підтверджує проект «Ім’я Росії. Історичний вибір-2008», де перша трійка складається з таких великих для росіян, як Невський, Столипін та Сталін), натомість вирішили до своєї залучити козацьку історію, яка стосується самого розквіту імперії. Проте різні імперські штучки у виконанні колишнього киянина, виглядають досить не правдоподібно, хоча і промовисто. Тож, залишається читати поміж кадрів.

Уже на початку стрічки православним, незалежно від їхнього громадянства, має стати помітним, що на Запорожжі правлять «Со святыми упокой...». Це похоронна відправа «Со святыми упокой, Христе, душу усопшего ...», але чому її читають при висвяченні козака отамани? Якщо автор повісті цього не знає і не пише, то може знає режисер.

При облозі Батурина битися з козаками виїздять поляки, у яких позаду теліпаються білі крила. Ніби крилаті гусари, от тільки крила у гусарів сприяли аеродинаміці і були не зігнутими з горизонталі у вертикаль, а стирчали вертикально. А гусари Бортка більше схожі на індійців – тут уже можна засісти за психоаналіз (раптом у дитинстві пан режисер не награвся в Колумба).

Полякам є ще один привід образитися на Бортка – це неприродна, якась дерев’яна польська мова шляхти. Хоча сам Гоголь не використовує польської. Дивна логіка – українці продовжують розмовляти за Гоголем, якщо не враховувати їхніх підправлених передсмертних фраз, а поляки говорять «по-своєму». З усіх сил такими от методами зображується нібито недолугість шляхти та збільшується культурна відстань з польщизною. Режисер не трудиться показати образ поляка, він зображує стереотип. Натомість надзвичайно політкоректно зображені євреї (прекрасний Янкель): пасаж Гоголя з вуст козака про жидів, що тримають ключі від церков, які селянам треба викупляти, замінено на «шинкарей». А це нетолерантне слівце звучить виключно з вуст семітів.

Самих поляків можна привітати – Polska більше не входить в імперські плани Росії. А от Україну продовжують хотіти. Наші землі – потенційна територія для розростання сучасної імперії. У фільмі козаки постають російськими лицарями, захисниками «веры русской православной» (тут православна та російська – дорівнюють), а поляки – чужі, дурні, говорять незрозумілою мовою, через що дистанція між нами і ними збільшується.

Наступний історичний прокол Бортка – сцени сексу. Андрій пробирається до своєї коханої польки в Батурин, потім напівголодній дівчині брутально мечем розпорює корсет і бере її. Підкорення жінки – це ще і підкорення землі, самі пам’ятаєте, що робили радянські солдати з європейками під час Другої світової, та й усі солдати всіх армій і воєн так само. Гоголь про це, мабуть, посоромився написати, а от Бортко вирішив показати цьому Гофману, що таке козацька любов. Єжи Гофман, нагадаю, в “Ogniem i miczem” відмовився від сцен сексу попри спокусу, яка, за його словами, перед ним стояла. Продовжую, Андрій зриває корсет і починається… кохання і Єгипет, а не московсько-польські, по-сучасному – українські землі, як каже Гоголь, буремного XVIІІ століття. Навіть у наших дідусів та бабусь пози були простіші (от запитайте!), а не те, у козаків зі шляхетськими дівчатами.

Окрім усього сказаного, у режисера «Тараса Бульби» підвищений інтерес катувань. Гоголь на початку повісті перелічує види катувань, до яких удавалися козаки, але наприкінці говорить: «Не будем смущать читателей картиною адских мук, от которых дыбом бы поднялись их волоса. Они были порождением тогдашнего грубого, свирепого века…». А от Бортко катує козаків у Варшаві так, що позаздрив би сам маркіз де Сад.

А здавалося, усе б мало виглядати дуже по-українському. Режисер – киянин за походженням, в головних ролях Богдан Ступка (Тарас Бульба) та Ада Роговцева (дружина Бульби) – теж українці. В кадрі – українські святині: міста Хотин, Камянець-Подільський та Хортиця. Фільм нібито устами Гоголя, «малороса» за походженням, оповідає про те, що діялося на нібито автентичних «русских» землях, які там були «русские козаки» та Московський патріархат. А натомість виглядає класично по-імперському, що часом хочеться сміятися. А треба, насправді, думати.

З місця бойових дій (зйомок). У масовці та в епізоді біля вежі Хотину знявся син Ступки – Тарас. Родині Ступок замало театральної роботи в Україні, де вітчизняні кінематографічні проекти майже не реалізуються. Тому треба просувати і молодших. За свідченнями мешканців Хмельниччини, що походять з Кам’янця-Подільського та Хотину, масовку вдягали в справжні дорогі костюми та платили на день 40 гривень (не знаю, як платили Ступці молодшому). Тому в натовпі грали переважно алкоголіки та безробітні, гроші одразу пропивалися та військо козацьке виглядало досить натурально. Учасників війська поголили, залишивши чуби або оселедці, а інших підстригли «під горшок». Кажуть, що навіть Боярський не стидався хильнути чарчину з хотинськими безробітними. Натуралістичні подробиці зі знімальних майданчиків потрапили в кінострічку.

Про імперськість Гоголя. Із Гоголем, який жив поміж Малоросією, Петербургом і Римом, усе зрозуміло: робила людина кар’єру російського письменника в імперській метрополії – Петербурзі. Так само і тепер, тільки лінивий росіянин не їде до Москви з метою самореалізації, а сидить в глухій «деревне» та слухає «Голос России». Чи в Україні тільки лінивий не їде до Києва, Італії, Москви (отакий неоднорідний ряд). Це проблема само ідентифікації українців, тому якраз тут дуже вдалий для імперії хід – руками українців створити проімперський фільм.

Про інтерв’ю Ступки. Богдана Ступку в інтерв’ю для каналу «Россія», який на пару з міністерством культури РФ ініціювали цей фільм, запитали, якого козака він грає. Очевидно журналіст очікував погратися з прикметниками: «руський козак» та «русский казак», але після Петра І цей фокус якось перестав вдаватися. Пан Богдан властиво відповів: «Українського козака». На що журналіст зауважив, що не було тоді України. «І Росії не було», - сказав Ступка.