Зазнайомимось?

Вітаю тебе, друже чи подруго!

Ти тримаєш в руках “Ворохобника”. Що воно таке? Для чого? Для кого?

Цей аркуш готувався для того, хто шукає, хто бачить неправду в тому, що нам пропонується з екранів та динаміків.
Ми – українці. Але чи не вся інформаційна машина України (а надто Луганська) “піклується” про нас, щоб, не приведи Боже, ми не почали пишатися собою. В Луганську прищеплюється думка, що тут взагалі “украінцев нєту і нє било”. Над цим ретельно працює вся лібералістична система (яка має свої економічні зацікавлення в цьому).

Відсутність у тобі Українця довести непросто, тому система вдається до вживлення дрібніших (на перший погляд, зовсім далеких від того) деструктивних міфів. Вся її задача – відвернути людину від себе, а тоді збирати щільні лави тих знеособлених і відстоювати “загальнолюдські” (а насправді цілком конкретні, зовсім не твої і не мої) інтереси.

Все, що вбиває особистість, я називаю Попсом. Це я і мої друзі вважаємо Злом.

Отже, хочеться сказати своє слово. Мо', воно допоможе повернути українцеві таїну його власного життя. Руйнувати міфи (які живлять систему, але вбивають тебе), натомість давати те, що вдихає життя – мета “Ворохобника”. Адже ворохобник – це бунтівник.
Ми – українські націоналісти Луганщини. Ось тобі можливість дізнатися наші думки про те, що діється навколо.
Хтозна, можливо, тут буде те, що й ти шукаєш... Ми саме цього прагнули при створенні “Ворохобника”.

Заповіт Шевченка

Напередодні святкування 193-ї річниці з дня народження Тараса Григоровича Шевченка незайвим було б замислитись, ким є він для нас – представників молоді ХХІ століття. Розпитавши своїх однолітків про це, я одержав відповідь, що мене дещо засмутила. Для когось Шевченко – „символ України” (пригадаймо „без верби і калини нема...”), але за цими словами – порожнеча. Для інших – бренд „мейд ін Юкрейн”. А то й – „щось підзабуте зі шкільної програми”. І, звичайно ж – пам'ятник у центрі міста як орієнтир для призначення побачення... У кожного свій Шевченко.

Не знаю, чи комусь з нас вдасться ясно побачити постать, спотворену традиційним шкільним квохкотінням. Чи хтось розуміє Шевченка не як тиражований шаблон Кобзаря-ідола? На жаль, небагато з нас можуть похвалитись розумінням його літературної спадщини. А його варто взяти до серця не за списком творів, обов'язкових для прочитання... Я впевнений: „Кобзар” – це книга про сьогодення для моїх однолітків. Варто навчитись переступити стандартно-затерті й порожньо-пафосні стереотипи про „ворога панів”, „захисника знедолених” тощо. І самому побачити Шевченка. Але не таким “плаксієм” і “соціальним співцем”, як було до сьогодні. Щоб став поет не „третьою книжкою зліва на поличці”, а співрозмовником, порадником і вчителем для кожного з нас.

Можливо, тобі в цьому допоможе уривок зі статті Дмитра Донцова “Заповіт Шевченка”.

Заповіт Шевченка (Дмитро Донцов)

...Білий царат вирвав йому [Шевченкові] язик, замучив, щоб перестав говорити, картати і кликати. Царат червоний каструє й паплюжить його морально, намагаючись накласти на нього маску одного з «своїх», сам і руками наших перевертнів. Та як тоді, так і тепер, стоїть він перед нами над нами! невгнутий й неприступний, як Єремія на розпуттях велелюдних, сам один з Заповітом своєї великої ненависті і своєї великої любові.

...Він твердо тямив, що «коли б не похилилися раби, то не стояло б над Невою отих осквернених палат «деспотів». Коли б не похилилися раби... Цих рабів, слуг чужинця бачив він подостатком на Україні. Була це численна порода рідних по крови земляків, які «помагали москалеві господарювати» та з матері останню свитину здирати. Він бачив брата у кожнім землякові, та не тоді, коли цей земляк ставав Каїном. Не коли «рідні» Каїни продавали як «лакеї в золотій оздобі» чужого пана. Не тоді, коли пишалися московською «кокардою на лобі», витертім з усякого почуття сорому й чести. Таких земляків напевно не любив! Їм не прощав зради спільної матері; ненавидів їх, перевертнів, «дядьків отечества чужого», які совість продавали «за шмат гнилої ковбаси».[...] Ненавидів облудних гуманістів з чулим серцем, які здригалися від вчинків Трясила й Остряниці, але не вагалися власних синів продати у різницю москалеві. Ненавидів шашлів, які гризли й тлили тіло народу зі середини; ненавидів не лиш Московію, оту «орду, скитів і варварів», а й ту погань людську з рідних «землячків», які помагали розпинати його Україну...

...Тих, що кували кайдани, проклинав. Тих, що їх несли покірно, жалів. А тих, що їх рвали, любив!

Ось де були його герої, ось де був його світ! Їх славу невмирущу, їх одчайдушність безжурну тих степових лицарів. Їх суворість варязьку, їх завзяття козацьке, їх віру гарячу в сильного Бога, Бога слави і в Його справедливість. Їх славні або замучені тіні виводить довгими рядами перед нами, Дорошенка, Гордієнка, Палія, Швачку, Гамалію [...]; їх, чия душа незламна гарцювала в нім самім. Їх викликав з царства тіней, роздираючи завісу минулого, запечатану многими печатями, їх, чиї блискучі постаті мов бенгальським вогнем освічували тьму і неволю сучасности. До них звертається і своїм Заповітом, бо ніхто, лиш вони могли пірвати кайдани ганьби, напоїти вражою кров'ю землю нашу. Вони тільки могли створити з племені рабів вільну націю, де була б своя правда, своя сила і своя воля, не воля й сила займанця, ні його брехня. До них писав свій Заповіт, посилав свою любов і завіщав свою ненависть до зла. Бо притчею мали гриміти його слова не тільки сучасним, але й грядущим тиранам. Бо писав своє послання не лиш для живучих сучасників, а й до ненароджених синів і внуків, до нас...

підготував друг Цвіркун

Поки мізки відпочивають

Явище Попсу – комплексне і проявляється у ВСІХ галузях життя! Отже, воно не могло оминути інформаційні технології.

Комп’ютер значно спрощує обробку інформації. Свідомість людини розслабляється. І цим, звісно, можна скористатися, зліпивши з розм’яклої особистості те, що заманеться.

Тому вибір операційної системи – питання щиросердної довіри. Кому ж довірилися ми? Знаємо – вінді! Тут є два варіянти:

• Ти заплатив за неї гроші.
• Не заплатив (вкрав).

Скажу спочатку про друге (чи не найбільш розповсюджене).

Не заплатив (вважаємо, звісно, себе крутими)... Але невже ти думаєш, що це не передбачено? Адже у світі бувають різні “добродії”: “Хочіш наркати? Та бірі! Бірі дарам! Ета падарак!” Той, хто отримав задурно то “добро”, ще не знає, що воно таке (“Я же в любой мамєнт магу...”). Але незалежно від того, знаємо чи ні, ми здійснюємо вибір шляху. А він обов’язково заведе кудись! Те саме і з вибором операційної системи (ОС). Не зле би було дізнатися, куди прийдемо?

Піратство, розповсюджене на теренах колишнього (і досі ще не повсюдно похованого) совка, вважаємо таким собі новітнім “корсарством”. Ледь не прометеєвим вогнем. “Протів сістєми!”, “Назло буржуям!”... Але чи не є оте “назло” таки гарно спланованим актом підсадки? Багато моїх друзів кажуть: “я був спробував поставити собі лінукс, але не витримав – і зніс”.

Гарно? От тобі і “в любой мамєнт”. Ломка чи ні?

А тепер дивимо, що буває далі...

“Друган, друган, другаааан... Нада.. Мнє нада! Дай, дай, друган!”

“Ну, ти ж панімаіш, брателла, шо я сібє в убитак ні магу... Тада мог, а тіпєрь ні магу. Діньгу гані – і фсьо будіт”

Бідака мо’ десь і почує щось про лінукс, але він знесе його одразу... І бабенятки свої таки дістане і віддасть... І такі випадки вже були з серйозними установами із потужними адміністраторами. Перехід на іншу ОС буває настільки болючим, що легше заплатити великі гроші за те, щоб все лишилося, як було. Але угоди з Microsoft Corp. мають деякі неприємні особливості. Адже вони залежать від типу твоєї мережі. Якщо ж ти зміниш конфігурацію своєї мережі – маєш оплатити купівлю додаткових ліцензій на використання ОС Windows. Ще тобі і за це думати! Взагалі, за ліцензійною угодою з Microsoft ти, хоч і заплатив за неї гроші, не є її власником. Тобто ти не купуєш продукт, а оплачуєш послугу (що, звичайно ж, обмежує тебе у її використанні). Додатковий головний біль, ще й за твої ж гроші... Аналогія з наркотою, як на мене, – прозора! А якщо ти “простий смертний”, але купив собі другий комп'ютер – за віндусятними канонами – знову плати, або за надання послуг іншої вінди, або за додаткову ліцензію, якщо ти збираєшся робити термінальну мережу. А інакше, ти вважатимешся піратом, навіть, якщо вінда на першому твоєму комп'ютері – ліцензійна.

А вже поступово стає зрозуміло, що “халява” скінчилася. Для того, щоб переконатися – здійсни рейд по магазинах. Пошукай якийсь софт. Тепер його дістати важче, ніж раніше, еге ж? Як гадаєш, який шлях вготовано для того, хто вже звик працювати з Windows (а вчитися працювати з іншою ОС не хоче)? А нещодавно людина тішилася, що “надурила буржуя”... Хто ж кого надурив?

А “підсадка” на вінду відбувається ще на самому початку! Згадай, на якій ОС вчаться діти в школі? Діти – це наше майбутнє? Тоді – яке?

Не секрет, що на сьогодні ОС Windows є у всіх структурах України, не виключаючи державні. А вінда не марнує часу і всіляко узалежнює свідомість користувача. Гарна етикетка, “аткінтєсь на спінку крєсла” і візуальна привабливість... Щоправда, цим притлумлюється увага, щоб не помітити, що вінда повністю прибирає з MBR згадки про інші ОС (якщо такі були), що вона не бачить файлових систем, не розроблених Майкрософтом, не підтримує відкриті формати. “Їх не існує!”. Взагалі Windows не обтяжує себе дотриманням стандартів. А отже, перехід з неї на іншу ОС (стандартизовану) буде дуже складний, бо тут же “все по-іншому”. Отже, встановивши Windows, ми дистанціюємося від світу інших новітніх інформаційних технологій (дуже часто – безкоштовних), та утримуємося у полі впливу (такому собі вигулі) корпорації. А головною метою будь-якої бізнесової структури є (звичайно ж) отримування прибутку. Гадаю, ти вже здогадуєшся, з кого?

І ось тепер вся держава практично на гачку і віддана милості єдиної людини – власника Microsoft Corp. Як вважаєш, що буде, коли йому вшнипиться таки “збити” грошенят з України (а значить, з українців – нас із тобою)? Міф? Вигадки? Такого ніколи не буде? Але вже зараз Станіслав Ніколаєнко підписав угоду з Майкрософтом, про “легалізацію” використовуваної вінди у державних установах, де саме йдеться, у який термін і скільки має бути заплачено нами їм. А чи здогадувався він про те, який головний біль він купує за наші гроші нам же? А воно йому треба? Головне, щоб рейтинги зростали.

Слід сказати, що платний софт ще не зло (ти зробив – я це потребую – я плачу тобі гроші за твою роботу). Це гідний варіянт, але... Погано, коли те, за що я плачу робитиме з мене залежного від себе платника...

Отже:

• Якщо ти вкрав, то хтозна, хто з вас “кращий”? Чи Біллі, який робить з людини споживача-платника, чи ти, котрий краде.
• Якщо ж ти свої гроші віддаєш... Дивись, що купуєш! Навряд тобі хочеться заплатити зараз за те, що тягтиме з тебе гроші поза твоєю свідомістю потім і надалі.

Вважаю, що вінда – це один з компонентів Попсу. А його мета – платник! Досягненням Попсу буде істота, яка робитиме всього декілька справ:

• спатиме – для того, щоб мати сили платити;
• їстиме – щоб поновлювати свою елементарну енергію до платіння;
• працюватиме – щоб бути платоспроможним – на роботі, за результати якої він заплатить утриціни;
• і найголовніше – ПЛАТИТИМЕ.

Кожен з нас потрібен Попсу! Ти – також...

Зірвидах

Голова

голова прочинена навстіж
- залітайте, гуси-лебеді!
голова просить каші
головою грали в реґбі

голова ніби акваріум
розбита достоту
медитують рибки в терраріумі
після потопу

і жоден нормальний Будда
і кожен дядечко Хам
з головами дружити не будуть
бо вони з відкидними дахами

Люба Якима

Націю єднає ідея

Вже неодноразово переконувався, що масова думка настільки ж є вартісною, наскільки є глибоким знання предмету тої думки. Якщо простіше, то часом складається враження, що найкраще розбираються в політиці ханурики-бухарики, в ядерній фізиці – філологи, в медицині – бухгалтери... Все б нічого, але трішечки нудить від такого масового всезнання! І мені, Панасові Недовірку, завжди хотілося хоча б у міру свого розуміння і бачення (будемо чесними – також скаліченого “суспільною думкою”) осягнути все так, як воно є насправді.

Одним з найбільш цікавих для мене питань постало поняття націоналізму. Якщо масово мусолять це питання “політики” славної підпарканної родословної, і “хаває” інший базарний “піпл”, варто навіть було б ризикнути життям і здоровям і зустрітися з грізним представником “українського буржуазного”. Ось і ризикнув.

Довго вишукував серед натовпу звірюку в людській подобі із закривавленими пазурями та упирячими іклами. Не було. Я міг би ще довго так виглядати, але ж є доля! – націоналіст сам мене знайшов. Він також давно був зацікавлений моєю особою (склалося враження, стежать вони за всім і всіма. Яке там СБ чи Массад у порівнянні!). Назвався Другом Люфою.

Наводжу унікальний уривок з нашої розмови.

...Панас Недовірко: Існує поширена думка, що Україна з Росією – брати (чи то пак сестри?). Що, крім Росії, нас ніхто не захистить... Націоналісти ж всіляко намагаються віддалити Україну від братньої Росії. Чого ж ви, націоналісти, хочете? Бабусі бояться що ви продасте Україну американцям...

Друг Люфа: З Московією ми такі самі брати, як із Каїном Авель. Знаєш, Панасе, коли на теренах України з'явилися москвини, казали що вони “брати” і... Винищили мільйони українців. Раніше давили голодоморами і вбивствами, а тепер просвіщенні стали – газом та паливом. Така собі садо-мазо-любов виходить! Чи ми збоченці? А щодо американців... базарний трьоп.

А церковні розколи? Чому так хочете Української Помісної Церкви? Не вистачає вам існуючих?

Коли в Києві стояли золотоверхі храми, в Москві ще навіть писемності не було. Московська церква “уславила” себе агентурною роботою на царя-батюшку, а згодом і на "атца всєх народов" Йоську Сталіна. А нещодавно ще й “роз'яснювало” людям, за кого слід голосувати. Погодься, більше схоже на нечистого в рясі, ніж на Церкву.

Часто чути, що захист української мови на сході – це PR і примусова українізація...

PR – захищати московську мову в Україні, де вона не зазнає жодних утисків. Мова – душа нації. Держава без мови, як тіло без душі. Кожній нації Бог дав свою мову і свою землю. Українцям – українську. А той, хто нехтує даром Бога, не знає спокою ні на землі, не знатиме і на тому світі!

Помітно, що ти віриш в Бога? А як інші націоналісти?

Усі ми браття у Христі і діти Божі... Лише комуноїди від мавпи [з іронією].

У твоїх словах чути багато радикалізму. Чому?

Минулого століття Україні випало багато лиха з легкої руки політиків-соціалістів... Історія навчила. Якщо й далі будемо толерантними, лояльними та “демократичними” до наших ворогів, то взагалі українці як Нація і Україна як держава перестануть існувати! Будемо дружні з друзями, а не з ворогами!

На Сході України поширена думка: “Хто хоче розмовляти українською – нехай їде собі до Галичини!”. Що ти про це думаєш?

Я б тоді запропонував усім шовіністам написати листа до Верховної Ради, Кабінету Міністрів та Президента, щоб зробили для всіх українців резервації (як для індіанців в Америці), бажано біля Чорнобиля. Гадаю ВР та КМ підтримають цю пропозицію. І тоді, думаю, такі “посилателі” відчують власною шкірою, що означають їхні слова.

Так ти, виходить, екстреміст?

Я – націоналіст! Націоналізм – це мислення і діяння в інтересах Нації. Це є втілення Національної Ідеї в життя! Особливо гостро націоналізм постає під час загрози існуванню Нації. Ось таке-то...

А в чому полягає Національна Ідея?

Це захист, відродження та розбудова держави.

Захист від кого? Який народ ви вважаєте своїм ворогом?

У нас немає народу-ворога, є ворожі ідеології: комунізм, нацизм, імперіалізм, шовінізм, лібералізм... Ті, що знищують нашу самобутність і заважають розвиватися Україні. Представники інших націй нормально ставляться до нашої держави, культури! Отже, і я та всі націоналісти ставимося до них так само. Лише “п'ята колона” виступає проти всього українського. Звісно, вони є автоматично і нашими ворогами. Ми за ними ведемо пильне стеження [усміхнувся].

Що може об'єднати Україну?

Україна і так об'єднана! Націю єднає ідея. Щоб не розділяти народ, треба усунути політиків-придурків. Якщо прозахідним лібералам подобається, що робиться в Голандії, – нехай їдуть туди здійснювати свою “голубу” мрію! Там їх радо зустрінуть! А комуноїди, наприклад, дуже скучили за Колимою... Теж треба владнати!

Чому ж українці такі різні?

Як на мене, в Україні живуть три типи українців: 1) власне Українці – це люди, які поважають свою державу, мову, культуру; 2) хохли – люди, у яких “хата скраю” (байдужі); 3) малороси (“нєдоросль”) – то збоченці, про яких я вже сказав, – їм подобається бути згвалтованими “братом” (раби-мазохісти).

Хохол ще може стати Українцем (вічно байдужим бути не можна), а ось малорос – то вже клініка... І від кожного з нас залежить, ким стануть наші діти: хохлами, малоросами або ж Українцями, які будуть обробляти та боронити свою землю.

А що об'єднує націоналістів Луганщини? Якась партія, лідер, чи що?

Ми об'єднуємось не довкола когось. Нас згуртовує Справа в ім'я України та Національна Ідея.

Чим тоді націоналізм відрізняється від патріотизму?

Націоналізм – дієвий патріотизм. Просто патріотизм – це розмови. Треба робити.

 

Ось така-от вийшла розмова. З інтелігентною, харизматичною, тому, мабуть, і небезпечною людиною. Небезпечною для політиканів, які “лохматять” наших рідних бабусь. І разом з ними – нас.

З націоналістом другом Люфою
розмовляв Панас Недовірко

Ліберальні мудрості

Що ж то за звір?.. Я означу інтуїтивно: Націоналізм – світогляд, для якого справедливо: а) критеріяльність мислення – “інтереси моєї Нації”; б) підпорядкованість діяльності – “інтереси моєї Нації”.

Кумедно читати, як ліберали означають націоналізм: "інтереси СВОЄЇ нації ВИЩЕ від інтересів ІНШИХ націй". Сюди впаяно порівняння-протиставлення, отже, ця фраза з наголосом на конфлікті є не означенням, а цілком негативним емоціюванням-(само)стращанням. Емоція собою затуманює значення фрази і, отже, не дає сприймати її зміст. Тож це не означення, а лише фраза, спрямована на автоматичне викликання у читача негативних вражень (такий собі психологічний прийом).

Людина, яка підпадає під наведене “означення”, має бути поганою, адже воно сприймається як означення чогось недоброго. Вочевидь вважається, що люди, “для яких інтереси інших націй ВИЩЕ від інтересів своєї” – добрі. Бо це – заперечення негативу, а отже – позитив.

Чи, може, “добре”, якщо “люди інтереси своєї нації НЕ ставлять вище інтересів інших націй” (позиція “не більше” чи “менше або дорівнює”)? Тобто “я радше поступлюся, ніж наполягатиму на своєму” (“менше”) – шлях до самообмеження і врешті знищення; або “я і не поступлюся, але і не наполягатиму” (“дорівнює”) – застій без розвитку і досягнень... І так назавжди? Той, хто йтиме цим шляхом, опиниться спочатку у вчора, а тоді у позавчора, і так далі (знову ж до самознищення через відсталість).

Інтереси ж інших націй не слід сприймати як однозначно антагоністичні до інтересів своєї. Адже вони можуть перетинатися. Якщо ж "точки перетину" ми не знаходимо, то значить:

1. Ми недостатньо компетентні (якщо не можемо побачити користь, то, можливо, не зможемо оцінити і розмір шкоди), тому не готові вести переговори з користю для себе. Значить, слід відмовитися від спільних дій.
2. Інтерес іншого полягає у завданні нам шкоди – отже, тим більше слід не лише відмовитися, а й всіляко припинити реалізацію такого інтересу.

Я би сказав, що націоналіст сприймає інші нації як довколишнє середовище, у якому живе його Нація. Воно не вище і не нижче, воно просто Є. Націоналіст свою Націю не порівнює з іншими. Як ти не порівнюєш свою матір з іншими матерями.

Тому мені бува смішно, коли ліберали починають базікати на ці теми. Такого наслухаєшся/начитаєшся!.. Зазвичай, ці розмови полягають у створенні потворного образу і закидуванні його шапками... Моя порада – замислюватися над значенням слів, які ми кажемо. Цей рецепт допоможе створити собі світогляд без містифікацій і смислових городушок. А отже, допоможе ясніше дивитися на світ і сприймати його!

друг Зірвидах

42% харчів на українських прилавках – генетично модифіковані

Заборонити ввезення до України продуктів, що містять генетично модифіковані інгредієнти – просять урядовців вітчизняні екологи та науковці. Вони заявляють – вживання таких харчів шкодить здоров'ю людини. Фахівці виявили – майже половина харчів, що продають на українських ринках та в магазинах – штучно модифіковані.

Алергія, зниження імунітету та порушення обміну речовин. Ось неповний перелік хвороб, до яких може призвести вживання продуктів, які містять генетично-модифіковані організми (ГМО). А те, що вони в Україні продаються – встановили спеціалісти "Укрметртестстандарту". Першими перевірили близько півсотні зразків ковбас та каш швидкого приготування. На черзі – молокопродукти та кондитерські вироби.

Володимир Семенович, начальник науково-дослідного центру випробувань продукції ДП "Укрметртестстандарт": "У 42 відсотках продукції ми виявили генетично-модифіковані організми, вміст яких понад 0,9 відсотків. Це означає, що якщо б у нас було нормальне законодавство, всі виробники цієї продукції, повинні би були її маркувати".

В Україні досі немає закону про обов'язкове маркування товарів, яке б інформувало про вміст ГМО. Відтак споживачі не знають, що вони їдять. А ті, хто здогадуються про можливість використання в продуктах таких домішок, сподіваються хіба що на чесність продавців.

Галина, продавець: "В нас такої продукції майже немає зовсім. ...Свинина, телятина, значить, буває крохмал, добавка крохмалу, допустім, у варених колбасах, у копчених там немає таких добавок".

Нині в Україні існує лише одна лабораторія, де можна перевірити продукти на вміст ГМО. А потрібно, щоб вони працювали принаймі в кожній області. Як впливають такі харчі на здоров'я людини – у світі ще не дослідили. Але, наприклад, у багатьох країнах Євросоюзу від використання продуктів з модифікованим геномом на всяк випадок відмовилися.

Марина Пономарьова, Андрій Осауленко, 5 канал
взято з сайту Народного Оглядача (http://observer.sd.org.ua)

Молитва св. Єфрема

У Великому пості мовимо цю покаянну молитву з поклонами:

Господи і Владико життя мого, дух млявости, недбайливости, владолюбства і пустослів'я віджени від мене.

доземний поклін

Дух же доброчесности і смиренномудрія, терпіння і любови даруй мені, недостойному рабові твоєму (рабі твоїй).

доземний поклін

Так, Господи царю, дай мені зріти мої прогрішення і не осуджувати брата мого, бо ти благословен єси на віки віків. Амінь.

доземний поклін
після цього 12 малих поклонів, хрестячися:

Боже, милостивий будь мені, грішному (грішній).

Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене.

Без числа нагрішив (нагрішила) я, Господи, прости мені.

відтак:

Господи і Владико життя мого, дух млявости, недбайливости, владолюбства і пустослів'я віджени від мене.

Дух же доброчесности і смиренномудрія, терпіння і любови даруй мені, недостойному рабові твоєму (рабі твоїй).

Так, Господи царю, дай мені зріти мої прогрішення і не осуджувати брата мого, бо ти благословен єси на віки віків. Амінь.

підготував Борода